Більше року зайняв процес примусового виконання рішення від 05 червня 2013 р., винесеного Дніпровським районним судом м. Києва на користь Фелікса Станіславовича Щирського, літнього чоловіка, пенсіонера категорії «діти війни».

Фелікс Станіславович наприкінці 2012 року потрапив в дорожно-транспортну пригоду, внаслідок якої отримав тілесні ушкодження, потім довго лікувався. Здавалось би, чи не шляхетно оперативно сплатити постраждалому, літній поважній людині, відносно невеликі гроші законної компенсації, тим самим гідно закривши питання про відповідальність за скоєне і визнане правопорушення? Насправді очевидність такого кроку для винного в ДТП К. не була настільки явною. Він жодного разу навіть не зустрівся з гр-ном Щирським, від добровільної компенсації нанесеної шкоди категорично відмовився і взагалі поводився з викликом і зухвало. У підсумку судовим рішенням з К. була стягнута сума матеріальної і моральної шкоди, нанесеної постраждалому.

Натомість, в нашій країні десятиліттями діє знане правило: замало отримати судове рішення, набагато складніше його фактично реалізувати. В повній мірі це відобразилось і в даному випадку. К., продовжуючи свої послідовні дії, прогнозовано місяцями не з’являвся на виклики державних виконавців і не сплачував борг. Ситуація ускладнювалась бюрократичними перепонами, по причині чого численні скарги адвоката на неналежне виконання державними виконавцями посадових обов’язків не знаходили своєчасної належної реакції в структурі органів ДВС України. В цьому ключі слід вказати персонально на головного державного виконавця відділу ДВС Дніпровського РУЮ м. Києва Р.В. Клименка.

К. все ж таки сплатив необхідну суму на рахунок ДВС, але лише під реальною загрозою накладення арешту на його нерухомість, закриття для нього державного кордону України і навіть оголошення його в розшук, на чому багато місяців наполягав В. Поляновський. Як наслідок, нещодавно Державне казначейство України, внесши свою частку бюрократії і формалізму в загальний процес, перерахувало Ф. Щирському належну йому суму.

Цей приклад у черговий раз підкреслив нагальну необхідність внесення змін в законодавство України з питань виконавчого провадження для унеможливлення настільки явного впливу «суб’єктивного фактору» з боку державних службовців на виконавчий процес (мова як безпосередньо про вибірковість проведення виконавчих дій, так і про «кругову поруку» при розгляді скарг), а також негайного очищення структури органів ДВС від відверто паразитуючих елементів, які діють виключно за принципом «люди для мене, а не я для людей».