Позивачу Л. не сподобався пост Ш. в соціальній мережі Facebook та додане до нього відкрите звернення до Прем’єр-міністра та Міністра інфраструктури України, в якому в жорсткій формі, з використанням гіпербол та сатири, піддавались гострій критиці рішення, дії та бездіяльність Л. - на той момент чинного заступника Міністра інфраструктури. Л. просив суд визнати цю інформацію недостовірною та зобов’язати Ш. офіційно її спростувати.

13 квітня Центральний районний суд міста Миколаєва відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

05 липня Миколаївський апеляційний суд своєю постановою залишив без змін рішення суду першої інстанції.

З посиланнями на міжнародну Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Конституцію України, інші нормативні акти, практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Верховного суду України (у т.ч. нового) суди дійшли висновків стосовно того, що:

  • займаючи посаду заступника Міністра інфраструктури України, Л. ставав публічною особою, межа допустимої критики щодо якої значно вища порівняно з пересічними громадянами і яка мала бути готовою до прискіпливого громадського контролю;
  • поширена інформація представляє собою суб’єктивні оціночні судження Ш. про роботу Л. на високій державній посаді з високим суспільним інтересом, спростуванню не підлягає, підставою для відповідальності слугувати не може;
  • Позивач мав і має законне право на відповідь з викладенням альтернативного тлумачення, власної точки зору щодо окресленої проблематики з метою спростування поширеної інформації, проте цим правом він досі не скористався.

Серед інших моментів справи можна згадати, що наданий Позивачем документ під назвою «висновок експерта» був підготовлений та підписаний особою, яка насправді експертом взагалі не являється. Цій особі не присвоювалась кваліфікація судового експерта з правом проведення лінгвістичних експертиз, в Реєстрі атестованих судових експертів вона також не значиться. До того ж, так званий «експерт» надав інформації власну правову оцінку, на що уповноважений лише суд.

Законами України прямо встановлено, що публічна інформація про виконання суб’єктами владних повноважень своїх посадових обов’язків, у т.ч. про незаконні дії органів державної влади, їх посадових та службових осіб, про факти порушень прав і свобод людини, є відкритою. Вона не може кваліфікуватись як інформація з обмеженим доступом через гострий суспільний інтерес до неї. Поширення такої інформації не порушує права посадовців органів державної влади.