В порядку, визначеному новим законом “Про Конституційний суд України”, до КС України направлена конституційна скарга з приводу невідповідності Конституції України (неконституційності) деяких положень чинного КПК України.

Ч.ч. 1, 2 ст. 303 КПК України передбачений перелік рішень, дій, бездіяльності органів досудового розслідування, які можуть бути оскаржені слідчому судді, і пряма заборона на таке оскарження слідчому судді для всіх інших рішень, дій, бездіяльності слідчих та прокурорів під час досудового розслідування. Тим самим зацікавлені особи, незалежно від їх процесуального статусу в конкретному кримінальному провадженні чи відсутності такого, позбавляються ефективних юридичних засобів захисту від свавілля органів слідства у відповідних питаннях. Особливо це стосується так званих “фактових” кримінальних проваджень, які роками безконтрольно “розслідуються” без пред’явлення підозр та направлення справ до суду, проте фактично використовуються слідством як засіб для тиску на бізнес.

Законодавча заборона оскаржувати слідчому судді рішення, дії, бездіяльність органу досудового розслідування, прямо не передбачені ст. 303 КПК України (зокрема, безпідставне внесення відомостей про злочин до ЄРДР чи-то надто мляве досудове розслідування), особливо в поєднанні із відсутністю чіткого процесуального статусу в конкретному кримінальному провадженні, несправедливо позбавляють зацікавлених осіб можливості здійснювати ефективний захист своїх прав та інтересів, насамперед – керуючись гарантіями Конституції України, нормами найвищої юридичної сили і прямої дії. Слідчі судді не виконують свого обов’язку, який полягає у забезпеченні судового контролю за законністю здійснення досудового розслідування органами слідства. Відмова слідчих суддів вирішувати по суті означену категорію скарг є забороненою і тому неприпустимою відмовою у правосудді, тобто – порушенням конституційного права на судовий захист (доступ до справедливого суду).

В Україні також широко розповсюджена практика слідчих суддів деякі категорії справ розглядати лише у присутності ініціюючого слідчого чи прокурора, без участі іншої зацікавленої сторони, посилаючись на таємницю слідства і спираючись на завідомо невірне тлумачення терміну “закрите судове засідання” (ст. 27 КПК). Такі випадки не відповідають принципу змагальності судового процесу і кримінального провадження в цілому. Рішення приймаються слідчими суддями на підставі неповної, найчастіше спотвореної інформації, наданої лише стороною обвинувачення, без заслуховування і врахування позиції інших зацікавлених учасників провадження. Заборона на апеляційне оскарження відповідних ухвал слідчих суддів (як в цих, так і в інших категоріях справ) очевидно і критично обмежує можливості зацікавлених осіб ефективно захищатись від упередженості і необ’єктивності – тепер вже не тільки органів досудового розслідування, а й слідчих суддів.

Самоусунення судів від здійснення правосуддя (через декларування законодавчих заборон на оскарження слідчому судді на стадії досудового розслідування рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора, прямо не передбачених ст. 303 КПК, та на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді, якщо така можливість прямо не передбачена КПК) не відповідає цілій низці норм національного (у т.ч. Конституції України) та міжнародного законодавства.

У цілому, процесуальні обмеження, передбачені ч. 2 ст. 303, ч. 4 ст. 304, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 392, ч. 4 ст. 424 КПК України, не відповідають ч.ч. 2, 3 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 55, ст. 64, ч. 3 ст. 124, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України. Тому вони підлягають визнанню неконституційними.

Ґрунтуючись на вищенаведеному та керуючись нормами нового закону “Про Конституційний суд України”, була підготовлена і направлена до КС України конституційна скарга одного з Клієнтів адвоката В. Поляновського з відповідними вимогами.