Укр
Рус 
З весни поточного року поширилась практика звернень прокуратур різних рівнів до судів з позовами, лейтмотивом яких стають вимоги про повернення в державну або комунальну власність земельних ділянок, переданих у власність громадян 8, 10, 12 років тому. На жаль, під гаслами Євромайдану подібні інструментарії здебільшого фактично використовуються для прикриття спроб протиправного захоплення об’єктів чужої власності без належних правових підстав.
Однією з потенційно постраждалих від подібних дій державних органів України стала компанія, резидент однієї з країн Західної Європи, яка має у власності на території України земельну ділянку. Одна з районних прокуратур в координації з обласною прокуратурою і Генеральною прокуратурою України звернулась до Господарського суду Київської області з позовом, в якому містились вимоги про скасування рішень органу місцевого самоврядування більш ніж 10-річної давнини про надання цієї земельної ділянки у власність її первісним приватним власникам, скасування документів на право власності поточного власника і – у якості кінцевої мети - повернення земельної ділянки в комунальну власність. Як привід прокуратура використала нібито «перевищення повноважень» органом місцевого самоврядування при ухваленні відповідного рішення першої половини 2000-х років.
Адвокат Віталій Поляновський вступив в процес на боці європейської компанії.
Необгрунтованість і надуманість позовних вимог прокуратури не становила сумнівів. Достатньо згадати, що підсумковий виступ адвоката відповідача складався з більше ніж 10 пунктів заперечень, як-то - про:
- проведення з порушеннями прокурорської перевірки, матеріали якої легли в основу позову;
- відсутність фактів порушення компетенції державних органів, задіяних в процедурі оформлення права власності на землю;
- відсутність будь-якого юридичного зв’язку між обставинами набуття права власності поточним власником землі (клієнтом адвоката В. Поляновського) і аналогічними обставинами стосовно осіб, які отримували землю безпосередньо від територіальної громади на початку 2000-х;
- відсутність будь-яких претензій з боку державних органів за весь період до 2014 року щодо законності первісних і усіх подальших юридичних дій із земельною ділянкою;
- некоректне формулювання прокуратурою позовних вимог (відсутність прямого посилання на рішення, які вимагаються до скасування);
- відсутність в матеріалах справи копій рішень, які вимагаються до скасування;
- неправильне, на думку відповідача, формування суб’єктного складу сторін у справі;
- посилання в позові на процесуальні норми ЦПК (!) при тому, що подається він до господарського (!) суду.
Зусилля захисту відповідача по справі були направлені головним чином на те, щоб забезпечити безсторонню оцінку судом доказів у цій справі, що не завжди вдавалось юристам в низці інших справ цієї категорії. У підсумку у листопаді 2014 р. колегія суддів Господарського суду Київської області, зваживши доводи сторін, цілком мотивовано прийняла рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокуратури по кожному з пунктів.
Показово, що у даній справі судом було використана практика Європейського суду з прав людини, яка встановлює для добросовісного і законослухняного набувача прав власності презумпцію добропорядності і компетентності державних органів, задіяних в процедурі передачі таких прав.
