Необхідність проведення судової реформи в нашій країні назріла давно, з цим погоджуються навіть самі судді. Однак історично лише зараз в Україні склалась ситуація, яке сприяє її проведенню на дійсно якісному рівні, з дотриманням усіх міжнародних стандартів і, у той же час, з врахуванням національної специфіки. 

З метою визначення спільної позиції адвокатського корпусу з питань судової реформи Асоціацією правників України були організовані відповідні зустрічі практикуючих адвокатів в форматі засідання профільного комітету – комітету процесуального права. Засідання пройшли 19 і 26 листопада. Окрім Віталія Поляновського, слід відзначити участь у них Олени Сотник, свіжеобраного депутата Парламенту VIII скликання, Євгена Солодка, голови комітету кримінального і кримінально-процесуального права АПУ, Дениса Бугая, Президента АПУ, та інших відомих адвокатів.

Частина 1. 19 листопада.

 Незважаючи на те, що конкретно ця зустріч була присвячена питанням навколо загальних принципів побудови судової системи «по-новому», дискусія вийшла багатовекторною і емоційною. Особливо жваво обговорювались питання спеціалізації судів і суддів, повноважень вищих спеціалізованих судів і Верховного суду України.

Бачення судової системи України від автора цих рядків полягає в наступному.

Суди першої інстанції, апеляційні, вищі спеціалізовані суди мають залишитись, можливо, з деяким корегуванням повноважень судів апеляційної і касаційної інстанцій. Верховний суд України має отримати повноваження по забезпеченню суворого дотримання єдності судової практики, головним чином, Вищим господарським судом України, Вищим адміністративним судом України, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з правом скасування рішень ВАС, ВГС, ВСС виключно з мотивів їх невідповідності правовим висновкам Верховного суду (у якості безумовної підстави). Це дозволить з часом зняти проблему, яка накопичувалась десятиріччями, коли між вищими спеціалізованими судами фактично триває конкуренція, приймаються взаємовиключні роз’яснення з питань підвідомчості справ і взаємовиключні рішення по схожим за фабулами справам на підставі одних і тих же норм матеріального права.

Ця точка зору враховує у тому числі і те, що в даний період часу Україна, фактично перебуваючи у стані війни з Росією і проросійськими бойовиками на сході, на жаль, не може дозволити собі будь-які проекти із значним чи довготривалим фінансуванням з державного бюджету, якщо це не стосується забезпечення потреб армії, загалом безпеки держави або інших витрат першочергової пріоритетності.

Дозволю собі не погодитися з висловленою на засіданні думкою одного з колег про те, що для розвантаження судів необхідно встановити заборону звернення до судів для деяких категорій т.з. «дрібних» справ. По-перше, незрозумілі критерії, за якими буде визначатись «дрібність» або «недрібність» тих чи інших справ і як при цьому буде враховуватись суб’єктивна значущість конкретних питань для пересічних громадян. По-друге, такою можливою забороною буде грубо порушене конституційне положення відносно поширення юрисдикції судів на всі (без виключення) правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України). Нарешті, по-третє, проблему завантаженості судів необхідності вирішувати не прямою забороною звернення до судів з деяких питань, а встановленням певних фільтруючих механізмів на досудовій стадії на кшталт досудового врегулювання господарських спорів в деяких господарських справах. Тоді частина таких спорів буде вирішуватись, не доходячи до суду, особи ж, які не досягнуть своєї мети, пройшовши обов’язкову попередню процедуру, матимуть право передати спір на розв’язання суду.

В ході засідання також обговорювалось питання необхідності практичного забезпечення незалежності суддів, як варіант, шляхом переходу повноважень з притягнення їх до відповідальності від органів прокуратури (які часто є учасниками конкретних судових справ) до Вищої Ради юстиції або іншого подібного відносно відстороненого органу, а також питання сумнівності ідеї щодо повної уніфікації процесуальних кодексів без збереження специфіки кожного окремого процесу.

268   272

Частина 2. 26 листопада.

Цього разу на розгляд присутніх, серед інших, були поставлені питання щодо професійної підготовки суддів, гарантій діяльності суддів, їх дисциплінарної відповідальності, суддівського самоврядування, оптимального формату роботи чи навіть доцільності існування Вищої кваліфікаційної комісії суддів та ін. Звісно - все це в контексті реформ, якими можна було б досягти максимальної якості правосуддя в Україні.

Була висловлена ідея про необхідність позбавлення Верховної Ради України і Президента повноважень з призначення, переведення і звільнення суддів, які зазвичай стають фактором тиску на них в кулуарних питаннях. Інструментом контролю над суддями було запропоновано розширити перелік видів дисциплінарних стягнень, що можуть на них накладатися (у т.ч. з можливістю переведення до суду нижчої інстанції, зняття кваліфікаційного класу і т.п.), з одночасним встановленням чітких критеріїв їх застосування.

Палку дискусію серед учасників викликали ці та багато інших положень, частково викладених в проекті Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, прийнятому за основу рішенням Ради з питань судової реформи від 18.11.2014 р.

Незважаючи на те, що Стратегія вже фактично перебуває на розгляді Президента, не з усіма її положеннями можна погодитися. Зокрема, пропозиція призначати суддів один раз і одразу довічно вбачається недосконалою, оскільки це може спровокувати закритість системи, коли під великим питанням стане сама можливість притоку до суддівського корпусу молодої крові - юристів зі свіжим професійним поглядом. А підвищенням ставок судового збору можна поставити під великий сумнів дієвість принципу доступності правосуддя для малозабезпечених верств населення.

У той же час, цілком слушними є пункти Стратегії в частині необхідності зниження податкового тиску на адвокатів, гарантування і розширення їх професійних прав, у т.ч. надання адвокатам доступу до офіційних державних реєстрів. 

280   276   275