2 роки… 3 роки… 5 років… 10 років! Ні, це не про вік дитини. І не прогнози щодо термінів вступу України до ЄС. Стільки років утримувались (чи утримуються) під вартою в українських СІЗО особи, доки розгляд кримінальних проваджень відносно них ніяк не завершувався обвинувальними вироками. І адвокати не залишаються осторонь цієї глобальної проблеми.

Фундація «Відкритий діалог» під егідою Асоціації правників України провела спеціальне дослідження під назвою «Роки за ґратами без вироку: тривале тримання під вартою в Україні внаслідок порушення розумних строків кримінального провадження». 18 серпня 2016 р. за участю адвоката В. Поляновського підбивались підсумки цього дослідження в форматі засідання Комітету кримінального і кримінально-процесуального права АПУ.

Хоча майже всі присутні на зустрічі адвокати практикують в кримінальних справах і щоденно особисто стикаються з відповідними специфічними проблемами, все одно презентовані цифри шокували. Так, понад 2 % кримінальних проваджень в Україні розглядаються судами протягом 2 років. Станом на 01.04.2016 р. майже третина осіб утримуються в СІЗО більше 1 року. У 2015 році судами винесено лише 0,32 % (!) виправдувальних вироків (у 2013 році – 0,24 %).

Надто тривале тримання під вартою не просто є порушенням ключового права підслідних (підсудних) осіб на вирішення їх справ протягом розумного строку. Зазвичай воно класично використовується слідством як інструмент шантажу таких осіб з метою отримання їх “зізнання в скоєнні злочину” чи інших преференцій для сторони обвинувачення. У випадку, якщо підозрюваний (обвинувачений) виявляється непоступливим і відмовляється “співпрацювати зі слідством”, затягувати якомога довше його “виховування” допомагають постійні перенесення судових засідань через неявку учасників процесу (яких можуть бути десятки), необгрунтовано тривалі перерви між засіданнями, обвинувальний ухил правосуддя в цілому.

Останній також яскраво проявляється в формалізованому розгляді слідчими суддями питань про обрання, зміну або продовження запобіжних заходів, коли судом не здійснюється ретельна оцінка позицій сторін, доводи захисту ігноруються і часто навіть не відображаються в ухвалі, а бездоказові мантри прокурора про “наявність ризиків” і т.п. сліпо приймаються на віру.

Подібні дії слідчих і прокурорів в більшості випадків викликані відвертою слабкістю правової позиції обвинувачення, відсутністю належних доказів вини підозрюваного (обвинуваченого) та прагненням, тим не менше, сформувати статистичні показники своєї роботи “на користь держави” за будь-яку ціну.

Не оминули адвокати своєю увагою і неоднозначний «закон Савченко». Не секрет, що деякі захисники фактично діють заодно з обвинуваченням у питанні тримання їх Клієнтів в СІЗО, сподіваючись у підсумку при винесенні обвинувального вироку зарахувати цей строк у загальний термін позбавлення волі у відповідній пропорції.

Насамкінець адвокати запропонували своє бачення шляхів вирішення окресленої глобальної проблеми. Реалізація таких заходів переважно пов’язана з внесенням змін у чинне законодавство України. Наскільки дієвим виявиться план – покаже час.

2912   2920   2908