іпотека Навесні 2015-го Д. – Клієнт адвоката В. Поляновського – випадково дізналась про претензії «Ощадбанку», датовані ще 2008-м роком (!), щодо неповернення кредиту особою, поручителем якої Д. тоді виступила.

Відтоді тривало те, що в народі влучно називається «судова тяганина». Спори, які об’єктивно можна було вирішили за кілька місяців, в численних судових процесах розтягнулись на 7,5 років (!).

Спочатку «Ощадбанк» намагався стягнути з Д. суму заборгованості (з усіма багаторічними «накрутками», а це сума з 6 нулями) на підставі договору поруки. У кінцевому підсумку отримав відмову, оскільки пропустив 6-місячний строк пред’явлення до поручителя вимоги про погашення заборгованості за боржника.

Надалі кредитор ініціював новий процес, в якому зосередився на вимогах про звернення стягнення на предмет іпотеки – нерухоме майно, належне Д. як майновому поручителю.

Перші дві інстанції ухвалили рішення на користь банку. Ці рішення були оскаржені Д. до Верховного суду з огляду на їхню цілковиту необґрунтованість.

І ось нарешті 31 серпня поточного року колегія суддів Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду ухвалила довгоочікувану постанову по суті касаційної скарги. Рішення судів попередніх інстанцій скасовуються. Ухвалюється нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки остаточно відмовляється.

Підтримана Верховним судом правова позиція Д. ґрунтувалась на кількох ключових моментах:

  • банк майже на 6 років (!) пропустив процесуальний строк на подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки;
  • Д. ніколи не інформувалась банком ані про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, ані навіть про існування заборгованості з погашення кредиту;
  • станом на весну 2015 року банк вже більше 7 років (!) безконтрольно нараховував штрафні санкції за прострочення кредиту, про що Д. навіть не здогадувалась, у зв’язку з чим сума обтяження цими санкціями врешті досягла неадекватно космічного розміру (майже 3,4 млн. грн., з яких лише 650 тис. грн. боргу за «тілом» кредиту);
  • подібне порушення договірної дисципліни, незрозуміла пасивність банку у здійсненні своїх законних прав характеризуються ЄСПЛ як порушення принципу юридичної визначеності (res judicata) - прогнозованості поведінки банку.